Як підготувати дитину до дитячого садка.

1. Пояснюємо, що таке дитячий садок

Розкажіть дитині, що таке дитячий садок, навіщо туди ходять діти, чому ви хочете, щоб малюк пішов в дитячий сад. Наприклад: "Дитячий садок – це такий великий будинок з гарним садочком, куди мами і тата приводять своїх дітей. Тобі там дуже сподобається: там багато інших діточок, які все роблять разом – їдять, грають, гуляють. Замість мене там буде з тобою вихователька, яка стане піклуватися про тебе, як і про інших малюків. У дитячому садку дуже багато іграшок, там чудовий дитячий майданяик, можна грати з іншими дітьми в різні ігри і т.п. ".

Інший варіант: "В дитячому садку діти грають один з одним і разом їдять. Я дуже хочу піти на роботу, тому що мені це цікаво. І я дуже хочу, щоб ти пішов в дитячий садок, тому що тобі там сподобається. Вранці я відведу тебе в садок, а ввечері заберу. Ти мені розповіси, що в тебе було цікавого в дитячому саду, а я розповім тобі, що в мене сталося за день на роботі. Багато батьків хотіли б відправити в цей дитячий сад своїх дітей, але беруть туди не всіх. Тобі пощастило – восени я почну тебе туди водити ".

2. Формуємо позитивний настрій

Коли ви йдете повз дитячого саду, з радістю нагадуйте дитині про те, як йому пощастило – восени він зможе сюди ходити. Розповідайте рідним і знайомим в присутності малюка про свою вдачу, говорите, що пишаєтеся своєю дитиною – адже його прийняли в дитячий сад. І через деякий час ваша дитина буде сам з гордістю говорити оточуючим про те, що скоро він піде в дитячий сад.

3. Розповідаємо про те, що чекає дитину в дитячому саду

Детально розкажіть дитині про режим дитячого садка: що, як і в якій послідовності він буде там робити. Чим докладніше буде ваш розповідь – тим спокійніше і впевненіше почуватиме себе ваш малюк, коли піде в дитячий сад. Запитуйте у малюка, чи запам'ятав він, що він буде робити в саду після прогулянки, куди він буде складати свої речі, хто йому допомагатиме роздягатися, і що він буде робити після обіду. Ставлячи ці запитання, ви зможете проконтролювати, чи добре дитина запам'ятала послідовність дій.

У дитячому садку малюків зазвичай лякає невідомість. Коли дитина бачить, що очікувана подія відбувається так, як було йому заздалегідь "обіцяно", – вона відчуває себе впевненіше.

4. Чесно говоримо про можливі труднощі

Поговоріть з дитиною про труднощі, які можуть виникнути у нього в дитячому саду. Обговоріть, до кого в цьому випадку він зможе звернутися по допомогу, і як він це зробить. Наприклад: "Якщо ти захочеш пити, підійди до вихователя і скажи:" Я хочу пити ", і вихователь наллє тобі води. Якщо захочеш в туалет, скажи про це вихователю".

Не створюйте у дитини ілюзій, що все буде виконано на його першу вимогу і так, як він хоче. Поясніть, що в групі буде багато дітей і іноді йому доведеться почекати своєї черги. Ви можете сказати малюкові: "Вихователь не зможе допомогти одягтися відразу всім дітям, тому тобі доведеться трохи почекати".

5. Вибираємо улюблену іграшку

Нехай малюк сам вибере собі в компаньйони улюблену іграшку, з якою він зможе ходити в дитячий сад – адже разом набагато веселіше!

6. Самі готуємося до того, що потрібно буде розлучатися з дитиною

Існують різні думки про те, чи варто перебувати мамі поряд з малюком в початковий період адаптації до дитячого саду. Здавалося б, що тут поганого, якщо мама відвідує садок разом з дитиною? Всі задоволені, малюк не плаче, мама спокійна. Але тим самим неминуче розставання тільки затягується. Та й інші діти, дивлячись на чужу маму, не можуть зрозуміти – а де ж у такому випадку моя? Тому буде краще для всіх, якщо з першого ж дня дитина спробує залишитися в групі одна, без опіки мами. А досвідчені вихователі візьмуть турботу про малюка в свої руки.

7. Вибираємо ритуал прощання

Розробіть разом з дитиною нескладну систему прощальних знаків уваги – так йому буде простіше відпустити вас. Наприклад, поцілуйте його в одну щічку, в іншу, помахайте ручкою, після чого він спокійно йде в садок.

8. Не вагаємося!

Дитина чудово відчуває, коли батьки сумніваються в доцільності виховання в дитсадку. Будь-які ваші коливання хитрий малюк зуміє використовувати для того, щоб залишитися вдома і перешкодити розставанню з батьками. Легше і швидше звикають діти, для батьків яких дитячий сад є єдиною альтернативою.

9. Беремо участь у спілкуванні дитини з дітьми та вихователями

Дитина звикне до дитячого саду швидше, якщо він зможе побудувати відносини з великою кількістю дітей і дорослих . Допоможіть йому в цьому. Познайомтеся з іншими батьками та їхніми дітьми. Називайте інших дітей у присутності вашого малюка по іменах. Запитуйте його вдома про нових друзів. Заохочуйте звернення вашої дитини за допомогою і підтримкою до інших людей. Чим краще будуть ваші відносини з вихователями, з іншими батьками та їхніми дітьми, тим легше буде вашій дитині.

10. Не дозволяємо собі негативних висловлювань, пов'язаних з дитячим садом, вихователем

У присутності дитини уникайте критичних зауважень на адресу дитячого саду і його співробітників. Увага – ніколи не лякайте дитину дитячим садом!

11. Забезпечуємо підтримку малюку

У період адаптації емоційно підтримуйте малюка. Частіше обіймайте його і цілуйте. Удачі! Нехай ваша дитина відчує себе в дитячому саду членом дружного колективу і отримає новий поштовх для розвитку.

  Чому люди звертаються за психологічною допомогою?

Скільки людей - стільки підстав для звертання за психологічною допомогою. Одні приходять до психолога, сподіваючись впоратись з важкою життєвою ситуацією й прийняти виважене рішення, інші чекають від психолога порятунку від душевного страждання й таких симптомів, як депресія, тривога, страх. Рішучість втілити ідею звернутися за психологічною допомогою найчастіше виникає, коли людина починає усвідомлювати, що щось у її житті знову й знову повторюється з тим самим безрадісним результатом. 
Консультація із психологом - це перший крок, який свідчить про реальне бажання щось змінити в собі, у своїх особистих відносинах або в професійному житті, і цей крок робить бажання більш реальним.. Тому з першого візиту ви може розраховувати на серйозне ставлення, підтримку й повагу психолога.

     Неслухняність є однією з найбільших проблем виховання. Коли дитина не слухається батьки відчувають безпорадність, безсилля, страх, сприймають неслухняність як прояв нелюбові чи неповаги до себе.

     Насправді неслухняна дитина може дуже любити й поважати своїх батьків. Просто вона відчуває в собі силу відстоювати свої бажання, або потребу перевірити любов батьків („Поступаються – отже люблять”), або прагнення в такий спосіб виявити свою образу („Ти не хочеш для мене, а я не буду для тебе”). Отже , в основі неслухняності дитини можуть лежати певні проблеми в стосунках, проте надмірно слухняна дитина може бути нездоровою. Вона невпевнена в собі, несамостійна, тривожна.

Чим можуть допомогти батьки:

1. Спробуйте зрозуміти, що лежить в основі пручань дитини.
2. Коли наполягаєте на своєму, намагайтеся не позбавляти дитину своєї любові, не принижувати її гідності („Я б із задоволенням тобі дозволила, але, на жаль, не можу…”)
3. Якщо дитина не виконує Ваших вимог – скоротіть їхню кількість спочатку до 3-4–х основних, інакше на все може просто  не вистачити уваги.
4. Для того, щоб дитина навчилася виконувати Ваші вимоги, краще застосовувати заохочення, ніж покарання. Негативне підкріплення може сформувати лише відразу до відповідної діяльності, позбавити бажання виконувати вказівки дорослих.

Чим може допомогти психолог:

Основні завдання психологічної корекції:

1. Через ігрові ситуації визначити особистісні причини неслухняності дитини.
2. Допомогти дитині проявити й відпрацювати свої психологічні проблеми на ігровому матеріалі.
3. Знайти можливості оптимізації взаємодії батьків та дітей.
4. В ігровій формі тренувати дітей розуміти себе і своїх близьких.
5.  

   «Мамо, чому Петрик і Василько не дозволяють мені грати з ними?». Сльози стоять в очах дитини, біль неприйняття проявляється в кожній маленькій складочці на її лобі та в тремтінні нижньої губи...

У такі моменти батькам важливо нагадувати самим собі про те, що вони не зможуть перебувати поруч з дитиною щоразу, коли вона буде відчувати відчуження й соціальну ізоляцію. Роль батьків повинна полягати в тому, щоб допомогти їй підготуватись до таких ситуацій, а не вирішувати проблеми дитини замість неї.

Справа майстра боїться, а практика веде до досконалості

   Для багатьох дітей самоствердження – складне завдання. Батьки можуть використовувати рольові ігри в безпечній обстановці вдома, щоб допомогти дітям практикувати різні реакції на ситуацію «Ми не хочемо з тобою грати!».

Діти іноді вважають, що їм необхідно захистити власний простір, і можуть відкидати іншу дитину, не думаючи. Напад, агресія – це просто їхній захист. Якщо ми зможемо дати нашим дітям інструменти, щоби протистояти нападу в позитивному ключі, це допоможе зламати бар'єри у спілкуванні та забезпечить дитині доступ до групи однолітків.

Гідна відповідь, безперечна аргументація – дуже дієві інструменти, і рольові ігри – це чудовий спосіб вивчити техніку ефективного вирішення конфліктів. Ось кілька прикладів правильної реакції дітей на соціальне відчуження.

• Причина: «Ти погано вмієш грати в цю гру».

• Відповідь: «Я навчуся грати краще, якщо зможу практикуватись».

• Причина: «Ти зіграв не за правилами».

• Відповідь: «Я ненавмисно, справді ненавмисно. Давайте заздалегідь домовимося про правила гри».

І тільки цілеспрямовано недоброзичлива або дуже самовпевнена дитина зможе відкинути однолітка після таких відповідей. Практикуючи подібні відповіді вдома з батьками, дитина навчиться впевнено використовувати їх у реальних життєвих ситуаціях.

Якщо малюка й після цього будуть відкидати однолітки, треба навчити його йти з високо піднятою головою. Але найголовніше, дитина буде робити це, залишаючись вірною собі та знаючи, що вона вела себе позитивно й відкрито – і проблема не в ній. Її самооцінка буде рости, незважаючи на кінцевий результат. (У цьому їй теж може знадобитися допомога батьків.)

Підвищення самооцінки дитини

Соціальне відчуження б'є по впевненості людини в собі в будь-якому віці. Але діти зі здоровою самооцінкою краще підготовлені до того, щоб терпіти образи й рухатись далі.

Розвиток внутрішньої сили – це один з найкращих способів допомогти дитині підготуватися до подібних життєвих ситуацій.

Із цією метою фахівці радять просто ретельніше вибирати слова, які ми використовуємо приспілкуванні з дітьми. Такі прості дії батьків, як уникнення негативних ярликів, образ і позитивна реакція на конкретні дії та ситуації замість загальних фраз типу «Ти дуже розумний!», формують у дітей відчуття власної цінності.

Налаштовуючи дітей на позитив у щоденних взаємодіях, ми не тільки зміцнюємо наш зв'язок з ними, а й допомагаємо їм розвивати міцний внутрішній стрижень власної гідності та впевненості в собі. З таким стрижнем діти зможуть черпати сили в самих собі, коли їм доведеться зіштовхуватися з неминучими проблемами, які життя кине на їхньому шляху.

Заохочуйте самоаналіз

Мова йде не про те, щоби спонукати дітей брати на себе провину за своє соціальне відчуження. Важливо навчити їх об'єктивно аналізувати те, як люди з їхнього оточення сприймають їх. Це важлива життєва навичка дітей, яку необхідно розвивати, оскільки вона стимулює особисту відповідальність та емпатію.

Ось кілька способів того, як ми можемо заохочувати дітей міркувати про власну роль у соціальних ситуаціях і допомагати їм працювати над своєю привабливістю в очах оточення. Важливість тієї чи іншої із представлених порад залежить від віку дитини, залученої в ситуацію.

• Зовнішність – порозмовляйте з дитиною про те, як мова тіла може передавати мовчазні повідомлення, а також про те, як особиста гігієна й чепурний або неохайний зовнішній вигляд роблять внесок у загальний образ дитини. Прийміть обдумані заходи для покращення тілесного образу малюка.

• Слова – те, що ви кажете і як ви кажете, може мати значний вплив на те, як вас сприймають. Діти часто не усвідомлюють цього, доки їм не вкажуть на цей аспект.

• Риси характеру, що відштовхують тих, хто оточує дитину, – порозмовляйте з нею про те, що відштовхує від неї інших дітей, наприклад, хвастощі, недоречний гумор, невміння вчасно зупинитись.

Працюйте разом з дитиною, щоб допомогти їй ідентифікувати будь-який із цих внутрішніх чинників. Якщо їй ще складно зробити це, спитайте в малюка, чи є діти, з якими він не завжди хоче грати й чому, а потім спроектуйте відповідь дитини на неї саму. Після цього допоможіть дитині визначити способи, як вона може змінити свій образ і ставлення до себе, друзів і знайомих.

Однак не всі фактори дитина зможе або захоче змінити. Ось ще два ключові чинники:

• Відмінності – те, як дитина відрізняється від своїх однолітків. Наприклад, вона може носити окуляри, відрізнятись успішністю, бути інтровертом в оточенні екстравертів.

• Сімейне життя – ми є продуктом навколишнього середовища, і деяким дітям складно знайти спільну мову з людьми з інших верств суспільства. Це може бути просто різниця між великою чи маленькою сім'єю або складні соціальні, економічні чи етнічні відмінності.

Робота з цими факторами вимагає іншого підходу. Якщо ваша дитина, наприклад, носить окуляри або ваша сім'я відрізняється від сімей її однолітків, вам необхідно навчити її розуміти відмінності між людьми, цінувати та приймати їх. Позитивне ставлення й повага до себе створюють внутрішній світ і силу, яку важко перемогти.

Навіть найвища у світі асертивність, самооцінка й самоаналіз не змінять того факту, що дитина періодично може піддаватися соціальному відчуженню. Це буде завдавати прикрощі й ображати її, тому нам треба допомагати малюкові розвивати життєстійкість як інструмент боротьби з труднощами. Ось кілька порад із цього приводу:

• Логічний погляд на ситуацію – чи існує проста, вагома причина, чому вона не може приєднатися до групи дітей? Можливо, дитина занадто мала/доросла? Чи правильно вона вдягнена для такого виду гри? Учіть дитину робити крок назад і оцінювати ситуацію об'єктивно – якщо вона ще занадто мала для певного заняття, обговоріть це з нею.

• Практика навичок вирішення проблем – можливо, причину того, що однолітки не приймають дитину у гру, легко усунути. Може, необхідно всього лише перевзутись у кросівки, вдягнути футболку потрібного кольору, попросити когось пояснити правила, попросити зробити спробу тощо. Навчіть дитину шукати рішення.

• Широке охоплення – заохочуйте дітей налагоджувати контакти з багатьма людьми. Широке коло спілкування допоможе пом'якшити удар від соціального відчуження.

• Прийняти й жити далі – цю пораду важко втілити, оскільки вона вимагає, щоб ви допомогли дитині впоратися з образою, прийняти й поставитися з повагою до рішення іншої дитини. Малюку буде легше зробити це, якщо в нього розвинений надійний кістяк адекватної самооцінки (тобто «зі мною все в порядку» і «я ціную себе»). Попросіть дитину пригадати ті випадки, коли її приймали такою, яка вона є. Згодом це створить міцну основу для високої самооцінки, яка допоможе їй у майбутньому.

• Демонстрація гідності – образа у відповідь може принести задоволення, але це задоволення безумовно буде з гірким присмаком. Навчіть дітей мистецтва гідно мовчати й радьте не використовувати лайливі слова.

• Сприяння розвитку дружніх взаємин – дозволяйте дітям запрошувати в гості друзів і приділяйте час залученню дитини до громадських заходів, на яких вона зможе практикувати свої соціальні навички.

Подолання емоційних наслідків соціального відчуження

Коли наших дітей виключають, кидають, їхні емоції можуть загостритись до межі. Батькам дуже важливо не залишати без уваги невидимі рани, які діти можуть носити в собі, й озброювати їх інструментами для боротьби з болем душі. Цей біль не можна залишати на волю випадку, важливо щодня емоційно підтримувати дітей.

Емоційна підтримка батьків демонструє дітям, що їхні почуття є здоровими, нормальними й керованими. Важливо демонструвати дитині, що ви, безумовно, приймаєте її саму та всі її емоції, наділяти малюка силою, життєстійкістю та впевненістю у своїх емоціях. Коли діти ростуть, сприймаючи свої емоції, вони здатні краще контролювати їх і реагувати на несприятливі ситуації.

Ось хороший приклад емоційної підтримки дівчинки, яку подруги не взяли із собою у гру на дитячому майданчику. Замість того щоб запропонувати дитині виправити ситуацію, мати просто сказала: «Ти розлючена тому, що для тебе не знайшлося місця у грі, і це зачіпає твої почуття».

Так мати ефективно дала доньці зрозуміти, що засмучуватись нормально, і, після того як дівчинка виплакалася, підтримувана словами матері «Плакати це нормально», вона змогла перебороти свої почуття й почати діалог з мамою про важливість приєднання – в її власний час і з позиції внутрішньої сили й незалежності.

Це два абсолютно різних ставлення, і важливо, щоб дитина вчилась визначати різницю між ними. Булінг (цькування, залякування) пов'язаний із владою, впливом і домінуванням. Булінг передбачає постійні й навмисні спроби завдати фізичного та/або емоційного болю.

Соціальне відчуження може бути формою булінгу, але найчастіше це просто питання переваг і вибору іншої дитини. Соціальне відчуження набуває форми булінгу тоді, коли дитину виключають із групи однолітків навмисно, свідомо, коли одна дитина підмовляє групу дітей не дружити з іншою дитиною.

Коли дитина хоче пограти з дітьми у футбол, а їй не дають, мотивуючи це тим, що в командах уже немає вільних місць, це називається «навмисним відчуженням», в результаті якого дитина відчуває смуток і образу. Це не булінг.

А коли наступного дня вашу дитини не беруть у команду з тих же причин, а іншому малюку пропонують замінити одного із гравців команди, межа між булінгом і соціальним відчуженням стирається.

Дуже важливо проводити з дітьми бесіди про те, що таке булінг, щоб вони могли розпізнати його в разі потреби, але також важливо давати дітям інструменти, щоб вони могли впоратися з болем та образою, коли їх просто залишають, кидають, виключають з тієї або іншої причини.

Ось кілька корисних прикладів плану дій, які узагальнюють усі питання, порушені в цій статті.

Двохвилинний план дій для батьків

Щоденні взаємодії з дітьми пропонують широкі можливості для їх підготовки до боротьби із соціальною ізоляцією:

• Пильно стежте за своєю дитиною в соціальних взаємодіях, щоб визначити сфери, де їй може знадобитись ваше наставництво.
• Практикуйте емоційну підтримку як спосіб показати дитині, що хоча образа приносить біль, її теж можна контролювати та справлятися з нею.
• Використовуйте будь-яку можливість, щоби показати дитині різницю між булінгом і соціальним відчуженням, при цьому пояснюючи відповідний позитивний план дій в обох випадках.

Довгостроковий план дій для батьків

• Соціальне відчуження може статись у будь-який час і по-різному. Ми можемо допомогти нашим дітям, надаючи свою постійну підтримку на основному рівні, яка дасть їм інструменти й допоможе підготувати основи внутрішньої сили для боротьби з соціальним відчуженням, коли б воно не відбувалось.
• Допомагайте дитині розвивати навички вирішення проблем у всіх сферах її життя. Уміння знаходити рішення – це сила, до якої вона зможе часто вдаватись.
• У спокійні моменти демонструйте дитині зразок самоаналізу й допомагайте їй усвідомити, що прийняття відповідальності за власні вчинки може змінити її сприйняття тієї чи іншої ситуації й результат її взаємодії з іншими дітьми.
• Діліться з дитиною власними прикрощами й розповідайте про те, як позитивний внутрішній діалог допомагає вам долати біль та образу.

 

                         ІГРИ-РЕЛАКСАЦІЇ ТА ІГРИ-МЕДИТАЦІЇ

                                                       

 

         Гра «Сніжинка»

Мета: вчити дітей розслаблятись, релаксувати, сприяти розслабленню м’язів та зняттю нервового напруження.

Хід гри.

Подув вітерець. Діти –сніжинки кружляють під жваву музику.

 Та ось вітерець затихає, музика уповільнюється., сніжинки  ледве рухаються і нарешті лягають на землю (діти присідають, опускають руки, схиляють голову, ніби заснули). Все тихо.

Гра «Смачні цукерки»

Мета: вчити дітей розслаблятись, релаксувати, сприяти розслабленню м’язів та зняттю нервового напруження.

Хід гри.

У одного із дітей у руках уявна коробка з цукерками. Він пригощає по черзі дітей. Малята беруть по одній цукерці, дякують господарю, потім розгортають цукерку і беруть її в рот. По виразу їхніх облич одразу видно, що частування смачне.

Міміка: жувальні рухи, посмішка, вираз насолоди, задоволення.

 

Гра «Зайчики»

Інсценізація вірша М. Познавської "Зайчики ".

В  лісі сніг. У лісі звірі.

Ось зайчатка скачуть сірі.

Сірі їстонькі хотять,

Сірі з голоду тремтять.

Бідні зайчики голодні.

Ще й не снідали сьогодні.

Виразні рухи: стрибають, ніби гріються, руками б’ють себе в боки, обіймають за плечі, притискають до живота.

Міміка : лоб зморщений, брови зведені, губи з легка надуті, кутки губ опущені.

 

Гра «Сердитий дідусь»

Мета: вчити дітей розслаблятись, релаксувати, сприяти розслабленню м’язів та зняттю нервового напруження.

Хід гри.

До дідуся в село приїхав  Петрик і одразу пішов гуляти . Дідусь розсердився, що Петрик вийшов за хвіртку.  А якщо з лісу вибіжить вовк ? Що станеться з онуком.

Міміка: насуплені брови, стиснуті губи. 

   

Гра «Чарівна пір’їна»

Мета: вчити дітей розслаблятись, релаксувати, сприяти розслабленню м’язів та зняттю нервового напруження.

Хід гри.

Вихователь пропонує дітям зручно сісти в коло на килимку та заплющити очі. 

-         У мене в руках – чарівна пір’їна, котрою я буду торкатись різних місць вашого тіла. Пір’їна лагідна на дотик тому торкання подарує вам приємні відчуття.

-         Діти заплющують очі, вихователь підходить до кожної дитини та торкається якоїсь частини тіла. Не  відкриваючи очей,  дитина повинна назвати, до чого торкнулася пір’їна., або доторкнутися до цього місця.

-         Щойно ви торкалися різних частин свого  тіла  і називали їх. Подумайте і дайте відповідь: для чого потрібні руки, голова вуха, очі, чим ми, люди, схожі  між собою, чим відрізняємося ?

( Відповіді дітей ).

 

Гра «Малесенькі ніжки»

Мета: вчити дітей розслаблятись, релаксувати, сприяти розслабленню м’язів та зняттю нервового напруження.

Хід гри.

Ведучий співає народну пісеньку "Малесенькі ніжки”, діти підхоплюють приспів і роблять відповідні рухи:

 Маленькі ніжки

Швидко край доріжки –

Приспів:

Туп- туп- туп.

А великі ноги

Мляво край дороги –

Приспів:

Туп- туп- туп.

Малесенькі ніжки

Бігли вздовж доріжки-

Приспів:

Туп - туп- туп.

А великі ноги

Бігли вздовж дороги-

Приспів:

Туп- туп-туп.

 

 Гра «Сонечко»

Мета: вчити дітей розслаблятись, релаксувати, сприяти розслабленню м’язів та зняттю нервового напруження.

Хід гри. Діти стають у коло, піднімають руки до сонечка, підводяться на носоч­ки. Тягнучись до нього, насолоджуються теплими промінчиками. Сонечко дарує кожному по веселому сяйливому зайчикові, який легко притуляється до грудей і випромінює світло.

 

Гра «Квіти»

Мета: вчити дітей розслаблятись, релаксувати, сприяти розслабленню м’язів та зняттю нервового напруження.

Хід гри. Діти сідають. Кожен з них - квітка на освітленій сонцем лісовій галявині. Квіти дуже гарні, чудово пахнуть, навколо них пурхають метелики, дзиж­чать лісові бджоли.

 

Гра «Пташки»

Мета: вчити дітей розслаблятись, релаксувати, сприяти розслабленню м’язів та зняттю нервового напруження.

Хід гри. Діти уявляють себе пташками (образ обирають довільно), які вільно пурхають у блакитному небі. Можна легко розвести руки в різні боки, мов крила.

 

Гра «Ранок у лісі»

Мета: вчити дітей розслаблятись, релаксувати, сприяти розслабленню м’язів та зняттю нервового напруження.

Хід гри. Діти уявляють себе в лісі рано-вранці: зійшло сонечко, прокидаються лісові мешканці, тягнуться до нього носиками і починають свої мандри: комахи - поміж травичкою, звірі - поміж деревами. Почергово уявляти себе в різних образах.

 

Гра «Я — сонце»

Мета: вчити дітей розслаблятись, релаксувати, сприяти розслабленню м’язів та зняттю нервового напруження.

Хід гри. Я - маленьке сонце. Я прокидаюся, вмиваюся, розчісую свої промінчики і піднімаюся над обрієм. Я - велика куля. В мені багато тепла і світла. Я - велике сонце. Я дарую своє тепло всій землі: лісам, річкам, лукам. Я видихаю тепло. Я перетворююся на маленький сонячний промінчик. Я лечу над землею і освітлюю зелене листя, квітку, купаюся у блакитних морських хвилях, стрибаю по вікнах будинків.

 

Гра «Я – хмарка»

Мета: вчити дітей розслаблятись, релаксувати, сприяти розслабленню м’язів та зняттю нервового напруження.

Хід гри. Я - хмарка. Велика, пухнаста, легка. Мені приємно бути хмаркою. Мені вільно плисти у синьому небі. Мої руки легкі, вони допома­гають мені летіти. Я підводжу вгору очі, вдихаю всім тілом свіже повітря, наповнююся вологою. Я можу щедро напоїти землю дощем. Я видихаю і потоком дрібних крапельок лечу на землю.

 

Гра «Я – дощ»

Мета: вчити дітей розслаблятись, релаксувати, сприяти розслабленню м’язів та зняттю нервового напруження.

Хід гри. Я - дощ. З великої хмари лечу на землю. Я - маленька прозора крапелька. Я пронизую повітря, я кричу землі: "Вітаю тебе!" Я па­даю на гарну червону квітку, відчуваю всім тілом її ніжні пелюстки. Я збігаю по стебельцю вниз і просочуюся в теплу землю.

 

Гра «Я – квітка»

Мета: вчити дітей розслаблятись, релаксувати, сприяти розслабленню м’язів та зняттю нервового напруження.

Хід гри. Я - квітка. Я дуже маленька. Я вільно росту. Я вранці прокидаюся після чудового сну, розкриваю свої пелюстки, повертаюся до сонечка, вмиваюся росою. Мої пелюстки бавляться з вітерцем. Довкола мене розносяться чудові пахощі.

 

Гра «Я – дерево»

Мета: вчити дітей розслаблятись, релаксувати, сприяти розслабленню м’язів та зняттю нервового напруження.

Хід гри. Я - дерево. Я росту у весняному лісі. Мої ноги - то корі­ння в прохолодній пухкій землі. Моє тіло - міцний стовбур, мої руки - тонкі гілочки. Вони піднімаються до неба, відчувають сонячне тепло, вбирають його, воно розливається по всьому тілу. Я - дерево. Я бавлюся з вітром, який гойдає мої тоненькі гілочки. Я вмиваюся краплинами дощу і радію його прохолоді.